Під знаком табу: розповідаємо читачам
@Pravda_Gerashchenko про 5 українських картин, які заборонялися у СРСР
Цензура нещадно душила все, що не відповідало «радянським» стандартам, а українська культура та ідентичність були одними з головних її мішеней. Національна ідея, прагнення до відродження, самобутність української культури — все це їх жахало. Навіть легендарну «За двома зайцями» змусили переозвучити на російську. Інші ж картини забороняли, а копії намагалися знищити.
«Хліб» (1929) — класика українського авангарду давала «хибне уявлення про боротьбу» і начебто не показала «підготовку політичних передумов для ліквідації куркульства і колективізацію». Насправді ж картина Шпиковського, якого порівнювали із Довженко, правдиво зобразила жорстокість колективізації.
«Тіні забутих предків» (1964) — під час прем’єри Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл та Іван Дзюба закликали підвестися на знак протесту проти арештів українських інтелектуалів. Через цю акцію фільм опинився «на полиці», а її режисер зазнав переслідувань, а потім був заарештований.
«Криниця для спраглих» (1965) — сюрреалістичний шедевр, що пронизаний трагізмом, показує руйнування сім'ї, занепад моральних цінностей та екологічну катастрофу. Радянська влада заборонила його через «допущені ідейні збочення». Всі копії мали знищити, але режисер врятував одну. Лише майже через 20 років після створення фільм побачили глядачі.
«Вечір на Івана Купала» (1968) — яскрава історія про українського Фауста знімалася в урочищах біля села Бучак, нині затоплених Канівським водосховищем. Цензури узріли в ньому «націоналізм». Фільм отримав обмежений прокат і опинився на «полиці»
«Пропала грамота» (1972) цілих 12 років була під забороною. Причиною стало те, що картина романтизувала волелюбних козаків. Радянські чинуші змінювали режисера, наказували вирізати одні сцени та дозняти інші, змінити музичне оформлення, додати нові репліки. Однак так не змогли завадити виходу геніального фільму.
🎥 Сinemaisua
#интересное
🚀
Подписаться / Eng Twitter /
YouTube / Eng ТelegramShow more ...