Страх — завжди десь поряд. Ти можеш його не помічати або навіть свідомо ігнорувати, але він просто буде чекати на момент твоєї слабкості. А може взагалі прийти вже ПІСЛЯ, як величезне усвідомлення того, що тільки що було і того, що могло статися... Страх, як тінь - завжди присутній, навіть коли сонце в зениті, навіть в відзеркаленому світлі Місяця. Інколи він взагалі стає частиною тебе, вростає в кожну клітинку твого тіла, в кожну думку, в кожен рух.
Ти чуєш, як твоє серце починає битися сильніше, коли страх наближається. Це ніби звук твоєї власної вразливості. Ти знаєш, що десь на обрії є те, чого ти не можеш контролювати. Ти дивишся в бік цього темного, далекого, недосяжного обрію і намагаєшся вгадати, звідки і яка саме прийде небезпека. Ти знаєш, що наступний крок, рух або дія може стати останньою, але водночас ти знаєш: назад дороги немає.
Біль — постіно з тобою. Ти відчуваєш його у кожному м'язі, кістці, у кожній пораненій або відсутній частині тіла, в великих та малих шрамах, в металі який лишився в тілі, чи то від ворога, чи від своїх медиків. Він завжди нагадує про себе, навіть тоді, коли ти відволікаєшся. Спочатку ти відчуваєш його як щось фізичне: гострий та пекучий біль в голові, руках, ногах, спині, а потім він стає глухим та ніби взагалі фоновим. Кожен рух — це як нова спалах болю. Але з часом весь біль проникає глибше, ніби в саму душу вїдається. Він просто стає частиною тебе, розчиняється в тобі. І це тільки фізичний біль.
Ти намагаєшся приглушити його, аби не здаватися слабким. А сам, привчаєш себе до того, що це нормально — постійно відчувати біль. Він не зникає, він просто стає новим фоном твого життя, твоєю несучою частотою. Ти звикаєш до того, що твої рани, як би швидко вони не загоювались, ніколи повністю не заживуть.
І все ж ти продовжуєш рух. Страх і біль не можуть зупинити тебе. Вони лише підштовхують тебе далі, як дивний та абсолютно алогічний мотиваційний механізм. Ти згодом сам стаєш частиною цього механізму: разом зі страхом і болем ти рухаєшся вперед, бо знаєш, що зупинка — це не вірно.
Коли ти думаєш про страх, то бачиш його як чорну океанську глибину, яка ніби зазирає тобі в очі, щоб роздивитися тебе справжнього. Насправді, він тільки здається всепоглинаючим, але він не може захопити тебе, якщо ти просто затримаєш дихання і пірнеш. Кожен раз, коли ти робиш крок назустріч своєму страху, він відступає, а глибока безодня виявляється басейном, інколи, щоправда, з брудною водою... Страх тікає перед твоєю рішучістю та перед твоєю здатністю раз по раз долати себе.
А біль стає твоїм вчителем. Він вчить тебе терпінню, розсудливості, витривалості. Він змушує тебе зупинятися і дослухатися до себе, відчувати ліміти власного тіла. Він показує, де твої межі і водночас вчить, що ці межі можна пересувати. По трошки, але майже до безкінечності. Біль каже тобі, що ти живий, навіть коли все навколо здається мертвим.
Ти прийняв біль, як свого товариша по життю. Він нікуди не зникне, але і ти не зупинишся. Страх і біль — це лише частини того, ким є ти. Вони тут, але вони не керують тобою. І з кожним днем, коли ти продовжуєш йти вперед, вони слабшають, бо ти сильніший.
Такий Шлях.
Ці речі я пишу, щоб пояснити, що коїться у мене в середені. Виходячи з мого досвіду, приблизно таке саме твориться у переважній більшості людей які пройшли схожий з моїм шлях. Я ні в коєму разі не жаліюся, просто намагаюся сам собі пояснити що до чого, інколи це приносить полегшення.
Всі подібні тексти в першу чергу я викладаю на buymeacoffee та тут на ютубі, в спільноті для спонсорів каналу. Там ви завжди зможете прочитати все першими... Сьогодні вранці теж дещо написав...
Американський піхотинецьПоказати повністю ...